Про відношення загалу до ком'пютерних ігор

    У цій темі є про що розповісти, оскільки вплив цей насправді досить значний, це факт, а не конкретно моя думка, та я погоджуюсь з ним. Перед розглядом цього питання хотілося б спочатку висказати все що я думаю про ті стереотипні думки, які міцно закріпилися у свідомості багатьох людей, як старших так і молодших, про ігри як такі, та про ігрову індустрію в цілому. Попри надзвичайно швидкий розвиток цієї індустрії, щорічний вклад у неї мільярдів доларів, вплив її на наше суспільство,  сучасні ігри для певних людей це все ще не серйозні забавки, порівнювані із забавками 90-х. років, коли індустрія все ще зароджувалась, хоч і вже тоді було створено десятки визнаних у цій галузі шедеврів.  На жаль, якщо сказати таким людям, що ви ігроман, потрібно бути готовим до осудливих поглядів, докорів а у гіршому випадку до повчань як потрібно правильно жити. При цьому інші види продуктів індустрії розваг, такі як фільми та музика, вважаються такими людьми цілком нормальним часопроводженням, і аж ніяк не його марнуванням. Звичайно, порівнювати їх аж ніяк не можна, та все ж.....ігри, музика, фільми завжди були поєднанні між собою, є багато прикладів хороших ігор з шедевральним соундтреком, прикладів фільмів знятих за мотивами ігор ( деякі люди навіть можуть не знати про те, що фільм знятий за мотивами гри), та прикладів ігор розроблених за мотивами фільмів. Особливої уваги заслуговують екранізації та ігри за мотивами літературних творів, які дають змогу фанатам не лише побачити на екранах свою улюблену історію, а ще й прийняти у ній безпосередню участь. Це я вважаю головною перевагою ігрових розваг над іншими видами, лише у них ми можемо безпосередньо зануритись у різноманітні фантастичні світи, приймати рішення від яких будуть залежати долі цілих планет, випробовувати будь-які надзвичайні здібності, будувати цілі міста та цивілізації та загалом творити свою історію, ігри завжди дозволяли це, а дякуючи їх розвитку сьогодні можна робити це милуючись фотореалістичною картинкою. І нехай мовчать ті, хто каже, що потрібно жити реальним життям, а не просиджувати його за комп'ютером. З точки зору збереження здоров'я, цілодобове сидіння за іграми не принесе вам жодної користі, лише проблеми зі спиною та зором, загалом як і цілодобовий перегляд телесеріалів, фільмів, соціальних мереж, та постійне прослуховування музики у навушниках, все чого занадто - те шкідливе. Ми ж говоримо саме про занурення у фантастичні світи, участь у подіях, яких у реальності бути просто не може, про можливість стати тим, ким у реальному житті не станеш. У підсумку скажу, що провести одну годину за чудовою, гарно проробленою грою з прекрасним сюжетом, нічим не гірше ніж за ту ж годину почитати книгу чи подивитись серію улюбленого серіалу, також я не згадав ігри, що тренують логіку, увагу, мислення, ігри історичного характеру, з яких дитина може дізнатися більше ніж з уроку історії, оскільки буде зацікавлена у вивченні даного матеріалу, такі екземпляри доводять корисність ігрової індустрії. Найголовніше, не потрібно судити про якість продукту, за його користувачем. Так звані "задроти", що просиджують ночі, та витрачають всі гроші на контент у іграх, що не несуть жодної користі для уяви, та жодного літературного та гейплейного нововведення, створені лише для викачки грошей, про відомих представників я гадаю не потрібно згадувати, та на жаль саме про них думає та категорія людей, про яких я говорив на початку. Ви ж не судите однаково про всю музику, якщо вам не сподобалось як звучать реп чи попса, ви не судите однаково про всі фільми, якщо вам не сподобався якийсь представник класу В,  і не судіть так  про всі ігри та гравців, оскільки все має погані і хороші сторони. Ще чомусь вважається що комп'ютерні ігри це лише дитяча забавка, тому дорослі представники ігроманів наражаються на можливість бути осудженими. К.і. давно перестали бути дитячими, точніше кажучи ігри що створені для дітей наразі у меншості серед загальної кількості. Згадайте серію "Silent Hill" чи "Resident Evil", у них дітям не місце, не лише через те що це представники жанру жахів, а й через їхній глибоко пророблений сюжет, і таких представників безліч, особливо тих, у яких картинку сюжету потрібно скласти самому, зібрати всі пазли, тому що ніхто не буде розкладати вам все по полицях. Гадаю я доніс свою думку, можливо не так комплексно як хотів, та все ж.

Книги серії «Варта»

Огляд написаний виключно як оцінка літературного твору і не має нічого спільного з політичною позицією автора самого твору, яка б не приємна та позиція не була.

Автор огляду Попіль Микола.

Даний огляд не охоплює книги, які написані у співавторстві із Сергієм Лук’яненко. Серія книг «Варта» прославила Сергія Лук’яненка, зробила його одним з найбільш популярних авторів жанру фентезі. У книгах охарактеризовані не лише ті створіння які зустрічаються у подібній літературі – вампіри, перевертні, відьми, маги та ін., а й соціальні відносини які склалися між ними. Якщо у реальному світі усе вирішують гроші та влада, то у світі, що створив Лук’яненко, визначальну роль відіграє досвід та магічна сила, саме це стає причиною нерівності між представниками магічного світу.

Світ дозорів розкривається перед читачем очима головного героя Антона Городецького. Сам Городецький – світлий маг середнього рівня сили із хорошими перспективами. Він входить до складу Нічного дозору Москви. Дозори у книгах представлені, як ворогуючі структури, темних та світлих сил. Вищою інстанцією над ними є інквізиція, яка слідкує за збереженням рівноваги між «Темрявою» та «Світлом». Для дотриманням правил між цими трьома сторонами був укладений Великий договір. Однак керівники Нічного та Денного дозорів роблять усе аби оминути суворі правила, для того щоб нанести удар ворогуючій стороні. Кожен із них як у шаховій партії продумує багатокрокові плани, розпоряджаючись своїми підлеглими, як фігурами на дошці. Часто молодому магу Городецькому важко погоджуватися з холоднокровними рішеннями, які приймає непохитне керівництво. Саме напевно завдяки цим сумнівам він все ще залишається людиною і тому його тривоги не лишають байдужим читача.

У світі варти люди які володіють магічною силою називаються «Іншими». Перед кожним Іншим постає вибір бути світлим, темним чи інквізитором, що буває значно рідше. Бути світлим чи темним не обов’язково означає бути добрим чи злим, скоріш це значить турбуватися про оточуючих, або тільки про себе. Тому не усі Інші входять у варту, багато хто живе мирним життям, маючи звичайні сім’ї. У варту ідуть лиш ті, кого не влаштовує існуючий порядок, активні та непримиренні. Цікавим є те, що у книгах створений цілий магічний світ, який називається «сутінковим». Цей світ складається із шарів, для проникнення у кожний з яких необхідний відповідний рівень сили. «Сутінковий світ» не назвеш «тихою гаванню», оскільки доки Інший знаходиться там – поглинається його життєва енергія. Цей світ нагадує живу сутність, він як резервуар збирає силу із всього живого і водночас наділяє силою усіх Інших. Навіть найдревніші маги не знають усіх його таємниць.

Отож, шановний читач, прочитавши серію книг «Варти», ви відкриєте для себе новий світ фентезі, можливо не такий романтичний як часто трапляється у сучасній літературі, але безперечно захоплюючий.

«Я—легенда» — роман про справжніх вампірів

Вампіри, скільки у цьому слові культового, підхоплюючи давні вірування і страх того, що те що померло може воскреснути, фантасти створили сталий образ цих фантастичних створінь. Бліда шкіра, опіки від сонця, жага крові, надзвичайна сила, безсмертя — все це стало головними атрибутами вампіра і хоч із змінами, цей образ подорожує з твору у твір, з фільму у фільм, з гри у гру. Першим популятизатором вампірів можна сміливо вважати Брема Стокера із його романом «Дракула», який він написав під впливом вампірської новели «Кармілла». Ірландський письменник видав цей роман у 1897 році витративши на його створення вісім років. «Дракула» став найпопулярнішим вампірським твором, створивши безліч послідовників у літературі, кіномистецтві, ігровій індустрії. І ось у 1954 році з'являється один з найкращих ідейних послідовників «Дракули» та найкращий, на мою думку, псевдо науковий роман про вампірів «Я—легенда» Річарда Метісона. З перших розділів ми бачимо вже звичну для нас ситуацію — апокаліпсис, кінець світу, що наповнений спраглими до крові вампірами. Та у той час це було в новинку, популярність Дракули і не збиралась згасати, а Річард Метісон вніс свою родзинку, розміром з м'яч, у вампірську тематику. Увага в романі акцентується зовсім не на вампірах, які, до речі, позбулися усіх своїх потойбічних здібностей, а саме на головному героєві, і це акцентування до біса вдале. У романі дуже детально описуються всі думки та хвилювання Роберта Невілла (головного героя) а його почуття самотності буквально в'їдається у кожного читача, змушуючи відчути своєю шкірою всю безвихідь нового світу. Слід зазначити про простоту читання цього роману, якщо «Дракулу» не всі змогли б дочитати, через своєрідний стиль написання, то «Я—легенда» «зайде» всім. Роман також сподобається всім прихильникам драматичної літератури, і нехай слово «вампір» не вводить вас в оману, читаючи «Я—легенда» я й сам кілька разів зронював скупу сльзу, а деякі епізоди змусять і розплакатись. Повернемося до псевдонауковості, роман не лише демонструє нам оновлених вампірів, а й цілком логічно пояснює причини їх появи та природу їхньої поведінки. Як за приклад можна навести страх вампірів перед розп'яттям, автор описує його як явище чисто психологічне, і залежне цілком від вірувань вампіра при житті, тобто, вампір-індус чи вампір-іудей просто посміється вам у лице, якщо ви дістанете перед ним символ християнства.
Підсумовуючи хочеться сказати лише одне: роман «Я—легенда» один з найкращих представників свого жанру, довершений літературний витвір, який окрасить декілька ваших вечорів.

«Відьмак» - початок легендарних пригод

У грудні 1986 року, у польському часописі «Фантастика» розпочалася історія, що продовжує гриміти у всьому світі і сьогодні. Пригоди відьмака Геральда із Рівії захопили всіх, дякуючи, насамперед, таланту Анджея Сапковського, його вмінню логічно побудувати сюжет, прописувати як батальні, так і побутові сцени, та створювати героїв, якими захоплюєшся, за яких хвилюєшся, і котрих любиш. Історія розпочалась з невеликого оповідання, яке Анджей Сапковський написав для участі у літературному конкурсі, і яке називалось, просто "Відьмак". У оповіданні не описувались ні історія головного героя ні структура світу, де проходять основні події, все це було пізніше, але докладно показане саме ремесло відьмака, вся його майстерність, і, загалом, більшість основних якостей Геральда. «Відьмак» став свіжим подихом у світовому фентезі, пропонуючи читачам поглянути на проблеми сучасного світу через призму казковості.

Коротко про сюжет: відьмак Геральд, відомий мисливець на чудовиськ, один з небагатьох у своєму роді, прибуває у місто Визім для виконання роботи, що для інших непосилу — відчарувати від прокляття дочку самого короля. Сам Сапковський у своїх перших оповіданнях явно використовує мотиви всім відомих казок, тому у першому оповіданні обігруються легенди про Вія, хоча помітно це не з великої кількості деталей.
Загалом оповідання читається дуже жваво, інтригуючи розпочинається і не менш інтригуючи завершується. Геральд з перших рядків демонструє свої вміння, та не в боротьбі з чудовиськами, а з людьми. Він карає хуліганів і постає у очах читачів в образі борця з несправедливістю, у майбутні творах він ще не раз підтвердить це звання. Але і в битві з головною так би мовити антогоністкою оповідання - вампірицею стригою, яка і являється принцесою Аддою - дочкою короля, Геральд використовує не лише грубу силу, а й хитрість та смикалку, що робить його не просто машиною для вбивства, а ідеальним мисливцем.

Підсумовуючи можна лише сказати, що як би ви любили чи не любили фентезі, це оповідання вас приємно здивує.